ПРО СЕБЕ

      Вперше я переступила поріг школи у 1996 році і, провчившись в ній прекрасних, незабутніх 10 років та здобувши освіту в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, я ступила вдруге – вже як вчитель зарубіжної літератури. Було це в 2011 році. Ніколи не забуду ці перші хвилюючі кроки…

      Навчати дітей – плекати в них любов до мистецтва і літератури, виховувати високі ідеали та сіяти в душі вічні цінності, вчити радіти кожній хвилині життя (щоб в майбутньому могли з упевненістю сказати: «Спинися, мить! Прекрасна ти!» (Гете «Фауст»), творити добро, бачити та цінувати красу, пізнавати та любити світ і людей. Адже, як говорив Конфуцій: «Щастя – це коли тебе розуміють, велике щастя – це коли тебе люблять, справжнє щастя – це коли любиш ти».

       Ми живемо в час, коли панує підміна цінностей, існування хибних авторитетів, глобальна маніпуляція думками людей. Тому перед нами постає дуже важлива місія – «зберегти в людині людину», не загубитись в системі, а знайти своє місце в житті. Час стирає все, але ж «рукописи не горять», вічним залишається Слово: «Спочатку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово» (Ів. 1:1). Я вірю, що література і мистецтво – це невичерпне джерело, в якому напитися зможе кожна спрагнена душа, віднайти відповіді на свої запитання, знайти пораду та бажання ставати кращим, сильнішим, мудрішим, добрішим…

      Вчитель – це факел, що вказує учням дорогу до світла. Це помічник і порадник, це друг і партнер. На жаль, професія вчителя сьогодні не така престижна і превілейована, хоча не менш важлива. Горький колись сказав: «Людина – це звучить гордо!». Я впевнена зовсім скоро ця фраза лунатиме так: « Вчитель – це звучить гордо!». Наше майбутнє – в наших руках! Любімо свою роботу, любімо дітей, любімо країну, в якій живемо та дякуймо Богу за кожен прожитий на світі день!